(Andrew’s eve) this year….
“Зазвичай, коли ми думаємо на таку тему, як гадання то чомусь здається, що це чужорідне
для українців заняття. Насправді ж, чогось ріднішого й більш захоплюючого як обряди
гадання на свято Андрія для українських дівчат та парубків, важко придумати. Отже, свято
Андрія припадає на 13 грудня – день апостола Андрія Первозванного. Апостол Андрій
вшановується як покровитель шлюбу, саме через це дівчата гадають або ж вгадують свого
судженого. На мою думку, досить цікавим фактом про данне свято є те, що воно поєднує
християнство у особі апостола Андрія та язичницькі обряди – гадання, що по своїй суті є
двума несумісними протилежностями. Але досить про філософію та історію, а повернімося
радше до теперішнього. Уже котрий рік я з неприхованим розчаруванням думала, що мені не
вдасться належно відсвяткувати Андрія. А як же хотілося почастувати тієї древньої містики!
І калити (традиційний обрядовий хліб) теж хотілося почастувати. Отже, коли я взнала, що
дівчата з Kosa Kolektiv організовують святкування, радості моїй не було меж
Зайшовши до місця проведення вечорниці, я одразу поринула в особливу атмосферу. Все
було майстерно прикрашене (мистецький дотик Kosa Kolektiv), на вході мене пригостили
хлібом з медом, а за столом вже сиділи гості і про щось жваво розмовляли. На столі
традиційно були лише пісні страви і кожен гість мав нагоду щось приготувати і спробувати
страви інших. А калита вже чекала свого «виступу», намазана медом та посипана маком,
дражнила хлопців, щоб спробували її вкусити. Наші браві парубки майстерно імітували скак
на коні (що теж, до речі, за традицією) проте калиту вкусити так ніхто й не спромігся. Отже
нашим Андрієм стала Оксана. Ні, це не жарт, один з нетрадиційних елементів того вечора
було те, що Андрієм стала дівчина.
Ну, а після того почалися танці та співи, а найголовніше і гадання. Гадали на картах Таро і
за допомогою чудернацької старої друкарської машинки, що видавала химерні віщування, які
як хочеш, так і розшифровуй. Це інші нетрадиційні елементи вечора, так би мовити. Хоча, як
на мене (знову ж таки), практично неможливо й неумісно консервувати традиції такими,
якими вони були сотні років тому, їх потрібно розвивати й адаптувати аби вони взагалі не
зникли. Адже як можна перекинути чобіт через хату (одна з Андріївських традицій), якщо
ти живеш у багатоповерхівці? Або де знайти півня у центрі Торонто, щоб розказав яким буде
ваш суджений? Згідна, звучить комічно, але слід сказати, що наші горизонти розширились
разом із нашими поняттями. Можливо, це і є частина ідентичності українців в Канаді, де
дівчата гадають не на Степана Розбийноса, а на Майкла Піддубного (обоє видумані
персонажі). Де традиції не тільки зберігаються, але й змінюються і навіть створюються і хто
посміє сказати, що вони гірші чи неправильні? В тім то і є традиція, що в неї немає правил і
вона не вкладається в жодні рамки, єдине, що вона містить, це душі та фантазії.
Ще раз величезне спасибі дівчатам з Kosa Kolektiv за організацію вечора (неодмінно
прошу перевірити їхній сайт http://www.kosakolektiv.blogspot.com/ і переконатись, що
Андріївський вечір лише одна з ряду їхніх геніальних ідей). Також особлива подяка
музикантам з гурту Lemon Bucket Orkestra, за якими танці, співи і веселощі ходять слідом,
як миші за просом. Ну і звичайно дякую всім хто був частиною цього незабутнього дійства!”
Щиро,
Пані Десна.
This was originally written for the Ukrainian Students Club (of U of T) December newsletter.
